Я сама — то та звихнена... «Новели»

Я сама — то та звихнена слава.
Я вижидаю щастя щодня i щогодини.
Я вiдчуваю, як життя лежить передi мною не як щось сумне, безвiдрадне, важке до перенесення, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.
Так, немов музика.
Солодкi, упоюючi, сумовитi звуки. Роздразнюючi, пориваючi, покликуючi, вбиваючi... а одначе!., одначе...
Я не вчилася музики нiколи.
Я нiколи, нiколи не могла Impromtu phantasie сама грати! Але коли чую ïï, як другi грають, то душа моя наповняється слiзьми. Що се таке?
Що се б, що крiзь усей той блиск, котрий хвилює так розкiшно, крiзь мою душу... в'ється щось, немов жалiбний креповий флер? I що я помимо того, що в моïх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю в життi своïм полудня!
Коли чую музику — готова я вмирати. Стаю тодi божевiльно-вiдважна; стаю велика, погорджуюча, любляча...
Що й залежить на менi, коли лиш музику чую!..

"Impromtu phantasie" Ольга Кобилянська