Длинная дорога. Стихи. Невыдуманные рассказы

Зустріч на вокзалі

Я йшов на роботу. Світало.
Погасли нічні ліхтарі.
І бачу, що коло вокзалу
Юрбою стоять школярі.

– Ви звідки, – питаю, – й без мами?
В який же ви ходите клас?
– Клас п’ятий і шостий, з села ми,
Екскурсія зараз у нас, —

Почулось у відповідь жваво.
Було для дітей все новим.
– Екскурсія? Дуже цікаво!
То дещо я вам розповім.

На площі – он, бачите, діти? —
Петровському пам’ятник встав.
Той пам’ятник з бронзи відлитий,
Щоб кожний його пам’ятав.

Губив він свою Батьківщину
Так, як його Ленін навчив,
Катам продавав Україну
І Сталіну вірно служив.

В страшнім тридцять третьому році
Морити народ помагав,
У той час на кожному кроці
По селах покійник лежав.

Мільйони людей помирали,
Всіх важко й підрахувать.
Дві вчительки тут закричали:
«Не треба цього дітям знать!»

І заверещали щосили:
«Петровський – герой, комуніст!
Ви що, у тюрму захотіли?
Бандера! Націоналіст!»

Що вчительки ці можуть дати?
Що в душі дитячі несуть?
Здається, вони навіть мати,
Як буде кому, продадуть.

27.01.1992