Рецензии на книги — Володимир Лис

Очень интригующая книга получилась. Я ожидал нескольких вариантов развития: либо произведение с мистикой, либо какая-то преступная групировка держала в ежевых рукавицах городок, либо главный герой сумашедший и ему это все мерещится в его больном мозгу, и если бы это было так, то оценку я бы занизил, потому как надоели подобные развязки в историях. Но в итоге вариант оказался совсем другим, что меня порадовало и слегка удивило. Эта развязка получилась немного необычной, потому как я ее даже не предполагал, хотя и не особо увлекательной. Сам герой мне не понравился. Это же насколько нужно быть трусом, чтобы не признаться девушке, что больше ничего к ней не чувствуетшь, а вместо этого добровольно сбежать в маленький городок по необязательному направлению на три года. Ведь он то сам туда не…

Після того, як прочитала Століття Якова , я почала скуповувати всі книги Володимира Лиса, і нові, і видані раніше. Хотілося вичитати все. Але… Ось уже третя книга, що принесла розчарування. Ще більше, ніж попередні. Щось не складається у мене з цим автором останнім часом. От і ця книга - впевнена трійка, хоча ні, не впевнена. Натягнута за імʼя на обкладинці. Не було б цього імені, я б напевне кіл вгатила б.

Криза середнього віку, як і пубертатний період, не минає нікого. От і Андрій Троян дочекався свого часу. А почалося все з того, що його покинула Магда, кохана дружина. Та чи кохав він її колись? Чи кохала вона його? Можливо так, коли все ще тільки починалося. А потім… А потім все стало рутиною. Робота, народження доньки, мрії про квартиру, сварки через це. Все пройшло. Тепер він,…

Дуже загадкова, і навіть містична історія, можна сказати на грані психологічного триллеру. Тут все ніби в тумані, все поза уявою, і все ніби за якимось темно-сірим, або й болотного відтінку скельцем. Якісь дивні пригоди стаються з молодим юристом у Старій Вишні. Що це? Занадто яскрава уява, чи нестримний політ фантазії? Чи може справді - І прибуде суддя…

Тебе відправляють працювати в якесь богом забите село, і вже у потязі стає зрозуміло, що щось тут не так. Провідниця веде себе дуже дивно, а потім і зовсім осідає на твоєму плечі скорботними схлипуваннями. І ти ще не знаєш, що бачиш її не в останнє, хоча імовірність більше не зустрітись дуже висока. А містечко уже з першої зустрічі дивує своєю неповторністю. Тихе, аж занадто. Темне, аж занадто. І якийсь жебрак, що застерігає тікати звідси…

Дівчинка, дівчина, жінка… Соля, Соломка, Соломинка… Не така, як всі, дивна ще з дитинства. Розмовляла з джемелями, пестила кожну квіточку, голубила кожну травинку. За кращого друга мала старенького священника. А ще були Петрик з Павлусем. Як виясниться потім, вічна ії біль, і сум… Та й і радість теж, чого вже там ховатись. Красива, як весна, приємна, як теплий літній день. Миле дівча, яке викликало посмішку і приємні почуття майже у всіх довкола. От і доля виявилася не простою, не легкою, не зовсім такою, як у всіх. Довелося жити у важкий час. Війна, колективізація, ще одна війна. Мені сподобалося, що автор не розпалює ситуацію, не перебільшує, але і не применшує. Все виглядає правдивим, життєвим. Колгосп, праця в полі, злощасний закон про колоски, зловживання владою, люди, що не…

Перше розчарування улюбленим автором. Не знаю, але уже з перших стрічок роману, я зрозуміла, що високої оцінки не буде. Така гарна обкладинка, стільки сподівань від назви (та й взагалі), і повне розчарування. Адже знаю - він вміє краще. Цікавіше, надривніше. А тут якийсь дивний сюжет з дивними героями і фіналом, що викликає недоуміння і іронічне: «Не вірю!».

Ця історія починається ще за часів Радянского Союзу і закінчується в наші дні. І автор замахнувся на стільки закручених ліній і сюжетів, що книга в триста з хвостиком сторіном просто не змогла усього вмістити. Тут і корумповані чиновники, і ігри місцевих князьків у гарем, і кохання з першого погляду, і зітхання з другого. Тут помста і вбивство, політика, стара і нова. Сестри, закохані в одного і того ж чоловіка, таємничі листи з…

Дивно, я була впевнена, що написала відгук на цю книгу. На цю хорошу, ніжну книгу з гірким присмаком. Володимир Лис став моїм улюбленим письменником після того, як прочитала всього один його твір- Століття Якова . Інстинктивно, виходить, зрозуміла, що автор мій.

Ця книга про трьох жінок, про їхні долі, про їхнє життя і кохання, а насправді - це історія України. Сумна і красива, щаслива і не дуже. Це історія країни, яка не хоче стояти на колінах, тому долі її жителів в більшості скалічені. Тому в багатьох сім'ях альбоми з старими фото так цінують і бережуть, адже там - люди, дорогі, рідні, які відійшли у вічність не через старість, а через владу.

Даза, Віта, Олеся... Три жінки, одна сім'я. Вони не рідні по крові. Та якось так склалося, що ніби повторюють одна одну. У кожної рубці на душі,…

До надто розрекламованих "зоряніх" книжок, які геть усі читали й дуже наполегливо радять, ставлення завжди дещо упереджене. Тож відклададаєш колись на потім. Коли ж це "потім" часом настає, то здебільшого знову переконуєшся, що тотальний захват трохи перебільшений. Але трапляються й виключення, що здатні подолати упередження й навіть захопити. Саме до таких виключень можна віднести й "Століття Якова". Ніби розумієш, що роман написано на конкурс, з урахуванням вподобань якомога ширшого загалу, з використанням безпрограшноі теми... Але зроблено це справді професійно, що не може не викликати поваги. Герою мимоволі співчуваєш і співпереживаєш його змушено буремне життя довжиною в ціле сторіччя, а аж ніяк не літературною мовою просто таки насолоджуєшся, позаяк не вихолощена, а справжня, що…

Найкраща книжка Володимира Лиса. Варто читати всім тим, хто любить сучасне українське слово. Прочитала за кілька годин.

Ну вот почему, когда книга ОЧЕНЬ нравится, не знаешь что написать? Лично я могу объяснить, чем мне понравилось лишь междометиями и жестами :)) Во-первых, это именно та книга, которую я искала и хотела прочитать в сюжетном смысле! И, чудесным образом найдя ее, я буквально не расставалась с ней два дня. читала урывками везде и всюду. Во-вторых книга напомнила мне роман Люко Дашвар "Село не люди" ( который я кстати читала именно так же-не отлипая когда-то), но это произведение дало гораздо больше именно положительных эмоций. В-третьих, это роман-семейная сага. Именно то, что я люблю История жизни и любви трех женщин, трех Соломий, бабушки-дочки-внучки на полотне истории Волынского края 40-90хх гг. Ну и наконец. живая українська полісська мова. Множество слов, речевых оборотов,…

"Тиша над нічним селом, сповитим густою темрявою, яке батожить холодний осінній дощ. І серед цієї просякнутої холодом і дощем тиші біліє, мокнучи, старий, майже столітній дід. Не в силі зрушити з місця, чогось чекає посеред своєї самотності."

Взяли до рук цю книгу? Тоді готуйтесь пройти по лезу бритви із ножем у спині. Коли наближається межа остання, про що згадаєм і за чим заплачем? По кому серце защемить і чим чужинець душу розтривожить? Довге життя то Божий дар? Чи більш прокляття? Скарби чи попелища залишились позаду? Правда безжалісна, пекуча наче кропива. Жива, болюча, правдива історія віку. Життя якого ніхто не проживав, чи може сотні життів по крихті склали цю історію? Читайте, але остерігайтесь чорної діри, яку Яків може залишити на останок. Взяли в руки эту книгу? Тогда…

Последняя книга по лампе всегда читается впритык:). Как-то долго я вчитывалась и противилась этой книге. Наверное, потому что не люблю романы с явно выраженной любовной линией, мне это не особо интересно. Что интересно было, так это жизнь людей в Украине на протяжении почти 100 лет, о которых рассказывает главный герой - почти столетний Яков. Но его рассказ по большей части о любви и о любви, о женщинах и детях, как своих, так и нажитых с разными женщинами. Я бы с большим интересом почитала об УПА, Бандере, зверствах НКВД, о всем том горе, которое принесла советская власть в мою страну, пытаясь ее подчинить себе и уничтожить любое инакомыслие, искореняя идентичность, истребляя мой народ... Это нужно знать и помнить, кто нам враг.

Не знаю, як ставитися до цього оповідання. По-перше це і не оповідання зовсім. Скоріше - нариси-спогади про поїздку до Брюсселя, де знаходиться штаб-квартира НАТО. Ніяких незручних тем, чи чогось провокаційного, такий собі екскурс водне із самих красивих міст Європи. Ну і, звичайно, згадується не тільки Брюсель.

Серед того, що справило особливе враження під час перебування у Бельгії, – насамперед поїздка до міста-музею Брюгге. Місто це не горіло і не зазнавало руйнувань з XV століття, його щадили і місцеві феодали, і жорстокий іспанський герцог Альба, котрий придушував повстання фламандців у XVI столітті, Наполеон і навіть командування гітлерівського «Люфтваффе», аси якого розбомбили сусідні, не менш історичні Амстердам і Антверпен. Неповторна архітектура, маса музеїв. Кожен собор,…

Мабуть, моє враження від книги не буде оригінальним. Справді не сподобалося. Либонь, насамперед через те, що вже прочитані значно більш якісні твори автора, тож є впевненість у тому, що автор вміє краще, сердечніше, так, щоб дійсно "зачепило". А тут не вийшло, не чіпляє( Коли читаєш цю книгу, видається, ніби несеш щось надто важке і ніяк не можеш донести до тієї точки, що є кінцевою. Направду надто багато історій, зліплених докупи. Назагал воно видається не такою вже й поганою сумішшю, але мені особисто не вистачило того, що залишилося поза увагою автора. Бо ж дійсно цікаво, що спонукало до тих чи інших подій, чому герої роблять саме такий вибір, який фінал має кожна маленька історія. Видається, ніби цілі шматки тексту десь зникли, бо, якби це був такий роман, які ми називаємо…

Тайны прошлого, загадки настоящего, роковые женщины, влюблённые в них мужчины, век восемнадцатый и век двадцатый - Владимир Лис смело смешивает в одном романе временные пласты и жанры. Результат завораживает и крепко держит в своих лапах. Вроде бы и детективом роман не назовёшь, но интрига мощнейшая. Когда книга не отпускает и в перерывах между чтениями, когда вспоминаешь какой-то эпизод во время совещания - это дорогого стоит.

Сюжет настолько причудливый, что пересказывать его бесполезно - придётся упоминать столько деталей, что проще уж сразу взяться за книгу. Слишком много странных событий обрушивается на обитателей обычного местечка на Волыни и местного учителя рисования, провинциального художника Платона Васильевича. Первые напуганы убийством собак, напоминающим страшные события 1762…

!!! Спойлери!!! Справжній психологічний роман з неочікуваним фіналом! Майстерно прописані образи, чудово відтворена атмосфера легкої містики чи то таємничості, загравання автора з історією – все це так «смачно» відтворено в романі, що дуже важко відірватись від книги. Наче й не детектив, а все одно мусиш відгадувати та шукати правду, це захоплює, це не відпускає. Реальність тісно переплетена з вигадкою, складно їх розділити. Як і важко визначити головного героя. Їх декілька.

Дія роману «Графиня» Володимира Лиса відбувається у кількох часових вимірах, несподівано для себе, читач переноситься з 1998 року у 1762-й. Іноді від таких часових «піруетів» виникає розгубленість, неможливість зрозуміти куди саме і для чого перекидає нас автор. Проте, якщо дочитати книгу до кінця, розплутавши клубок…

Сегодня я... ... ... ... ...прочла книгу. Наверное, так. Хотя описать свершившееся так просто, так элементарно - кощунство. Потому что это было что-то трансцендентное по своей сущности, что-то, после чего впервые в жизни я не пожалела, что прочла предисловие. Ведь в нем уже было сказано, что произведение такой силы, что мурашки по коже. И это было не пустословие, не пи-ар ход, а чистая незамутненная правда.

Старик Яков дожил почти до ста лет. У него за плечами целое столетие. И столетие не самое простое для всей цивилизации. А уж для тех, кому довелось прожить его в северо-западной части Украины, на Волыни, все было еще сложнее, чем для многих и многих других. Может, не всегда тяжелее, но сложнее точно. А уж Яков и среди своих - белая ворона. И началось все в ранней юности, когда ему и…

Один із перших романів Володимира Лиса, виявляється, зовсім не такий, до яких я в нього звикла. Замість життєписа, сповіді героя, на які я очікувала, отримала детектив, справжню історичну авантюру, дія якої розгортається на території одразу кількох країн Європи у XVII-XVIII ст. Проте автор не довго випробовує читацьке терпіння й дуже скоро розкриває карти, розповідаючи про чоловіка, який ховається за масками аристократів, купців, шляхтичів та злочинців. Його історія - ось основа роману, проте рівень психологічної напруги, на який автор провокує читача, суттєво знижується, як на мене, "прогортуванням", фрагментарною згадкою про деякі події. А мені ж так хотілося дізнатися, що відчував сам Прокіп (назвемо його так). Бо за п’ятьома масками, за титулами й статками насправді ховається глибоко…

Новий роман Володимира Лися «Діва Млинища» знову повертає читача в мальовничу місцевість Волині — село Загоряни. Ми з ностальгією мандруємо тими ж стежками, що ведуть до річки Мережки, тими ж доріжками від оселі до оселі. Раз по раз із сюжету виринають знайомі постаті: баба-шептуха Луцика, брати Вергуни, полька Зоська, що порятувала селян від спалення під час каральної операції, майорять відомі псевдо «лісових хлопців». З нетерпінням чекаєш, що ось зараз вигулькне відоме ім’я Яків і знову занурить в справжнісіньку сагу людського буття. Але сподівання марні. Це зовсім інша історія. Загоряни для Володимира Лиса як таємниче й містичне селище Макондо для Гарсія Маркеса, як вигадана місцина Йокнапатофа для Фолкнера. Але, на відміну від вищезгаданих вигаданих локацій, Загоряни таки існують.…

Ох и книга! Давно мне таких шикарных, жизненных книг не попадалось! Слезы на глазах, серце выпрыгивает из груди... Хочется спросить, а перевод есть? Чтоб советовать ее всем и каждому и не бояться, что книга не понравится. Такая литература не может не нравиться! Она настоящая, честная, сильная. В ней есть все, что я так люблю в литературе. Эта жизнь, даже если она выдуманная, могла быть на самом деле. В книге много прекрасного, но еще больше тяжелой правды жизни, которую нужно знать, но так страшно услышать.

Володимир Лис написав чудову історію незвичайної жінки. Чи все ж звичайної, пересічної? Адже ми, українці, багатостраждальний народ, і долі наші переплетені з історією нашого краю, такої ж трагічної. По цій книзі можна вивчати історію двадцятого століття, адже історичні події вриваються в життя героїв, змінюючи його. Завдяки докладному життєпису можна дізнатися про звичаї та побут Полісся (Волині), про прихід німців, совєтів, організацію колгоспів, розкуркулення, відправлення в Сибір, здобуття незалежності. Все це відбивається на долі людей. А особливо Соломії.

Соломія, Соломка, Солечка, Соля. Стільки імен переміряла на себе ця жінка. Вона виросла на наших очах. Із заповзятого синьоокого дівчиська перетворилася на дівчину красуню, що зводила з розуму хлопців. Як це було з Петром і Павлом.…