Новинки Ирэн Роздобудько

Все, що ми знаємо про Олену Телігу, міститься у спогадах її сучасників — друзів, подруг, побратимів, однодумців. Від неї ж самої для нас залишилось близько 40 віршів, кілька публіцистичних статей і одне напівбіографічне оповідання.
Ця гарна молода жінка могла б зробити блискучу кар’єру в Європі: чи то в танцювальній трупі празького театру, чи то в літературі, чи то на теренах просвітництва, та й просто в світських салонах, де її вважали, за сучасним висловом, «іконою стилю». Її порівнювали з леді Гамільтон, мадам Помпадур і навіть Ґретою Ґарбо і вважали, що вона «випередила свій час». Натомість вона стала однією з найяскравіших постатей українського спротиву і загинула в Бабиному Яру нескореною. З часу життя Олени Теліги і її побратимів проминуло багато років, а Україна досі стоїть кісткою в горлі імперських амбіцій – у центрі Європи, незламним щитом між ситим Заходом і ненажерливим Сходом.
В основі оповіді — сценарій повнометражного художнього фільму «Олена Теліга. Неймовірна» і чотирисерійного серіалу.

Той, хто врятував одне людське життя, — врятував цілий світ.
Про це не знає дівчинка, що живе в маленькому кримському Селищі. Проте під час Другої світової війни вона рятує єврейських дітей від неминучої смерті.
А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей.
І вона стала праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це — факт.
Все інше — апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб’єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози.
Автор не претендує на лаври історика. Лише — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисяч вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти.
Якщо ти віриш у повернення!

Кожна жінка мріє вирватися з набридлого кола побутових проблем і почати інше життя — цікаве, насичене, незвичайне. Чи легко встояти, коли хтось обіцяє надзвичайну пригоду, сповнене коханням і турботою майбутнє?
У світі, за статистикою, щорічно безслідно зникають мільйони людей. Більшість цих зникнень пояснюється цілком природними причинами: нещасні випадки, стихійні лиха. Але частина з них — це ті, хто, немов метелики, летять на світло, але потрапляють у полум’я, з якого вже не годні вирватись…

У ранньому дитинстві вона намалювала на стіні двері й несподівано… увійшла в них. Відтоді життя багато разів намагалося зламати її: сповнена трагедійними подіями юність, загибель кращого друга, невдалий шлюб, зрада подруги, врешті – кар’єра і гроші, які не стали для неї ознакою успіху. В найскладніші миті життя вона малювала на стіні двері й проживала ще одне коло…

Їх багато – ніби вихоплених із життя людських історій. Вартих повістей чи романів. А тут усе спресовано у значущих деталях, ситуаціях і вчинках. У новелістичній формі.

Герої живуть ніби під збільшувальним склом. Вони цілісні й мужні, іноді – незграбні, кумедні чи надто незрозумілі.

Прагнуть недосяжного й наражаються на рифи своєї наївності. Закохуються й мучаться через сумніви в собі й свою нерішучість. Бавляться в кохання чи викручують жили тим, хто їх кохає. Одружені й самотні, юні й биті життям – їх усіх об’єднує ота кундерівська «нестерпна легкість буття».

Діють за честю й обов’язком, враз ставши воїнами. Для них навіть куля собі в лоб – зрада товариша. Вони приречені вистояти і бути.

Ідуть за своїми чоловіками – волонтерити. Йдуть на лінію вогню, бо так каже сумління. Намагаються зберегти все українське за розмежувальною лінією, щоб було чим зустріти своїх хлопців, коли повернуться.

Не можуть виборсатися з пострадянщини, ніби їх обминув час. Ніби ховаються від часу. Багато доль і облич. І тільки здалеку вони невідомі. Надзвичайно проникливий погляд авторки новел допомагає розпізнати їх.

Наприкінці ХХ століття в США, в будинку для літніх людей, помирає дивний пацієнт з прізвищем, яке американцям важко вимовити – Леонтович. Хто ця людина? Він називав себе братом відомого українського композитора – справжнього автора різдвяної пісні, відомої в світі під назвою Carol of the Bells. Чому авторство цієї чудової мелодії приписують іншій людині?

Вперше твір, який називається “Щедрик”, написаний українським композитором Миколою Леонтовичем, був виконаний у 1916 році в Києві. Після російської революції 1917 року Україна заявила про свою незалежність, але зазнала поразки у війні з більшовицькою Росією, і в Україні надовго запанувала радянська влада. У 1921 році композитора Леонтовича вбили чекісти у будинку його батька за загадкових обставин.

Авторка роману “Прилетіла ластівочка” запрошує читача дізнатися правду про знамениту мелодію і висуває свою версію загадкового вбивства геніального українського композитора.

Ірен Роздобудько (нар. 1962 р.) — українська журналістка, письменниця, поет. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працює головним редактором журналу “Караван історій. Україна”. У видавництві “Фоліо” війшли друком багато її повістей та романів: “Ґудзик”, “Оленіум”, “Амулет Паскаля”, “Пастка для жар-птиці”, “Зів’ялі квіти викидають”, “Ескорт у смерть” та інші. Якщо тобі 13 і ти мрієш про далекі країни, подорожі та бої, а тобі за матусиним планом
доведеться все літо провести за комп’ютером, то ти починаєш мріяти про пригоди. Але в якийсь момент пригоди самі тебе знаходять.
Принаймні так було з Арсеном. На початку літніх канікул він тікає із задушливого міста в село до бабусі й дідуся. І крім того, що знайомиться зі своєю родиною, так ще й розгадує сімейну таємницю родини, приховану за сімома печатками, і не тільки дізнається все до найменшої подробиці, але і відновлює історичну справедливість і добру пам’ять про предка.

Зів’ялі квіти, які зберігаються в душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненним, треба викидати. Про це — історія двох актрис, колишніх «зірок» радянського кіно, і однієї молодої жінки, яка доглядає за ними в притулку для самотніх акторів.
Все життя ці актриси запекло ворогували між собою, адже були суперницями в коханні до чоловіка, який виявився не вартим любові та самопожертви. І тільки наприкінці життя обидві зрозуміли, що могли б бути… найкращими і найвірнішими подругами.
Молода головна героїня роману так само переживає особисту драму, але завдяки мудрості своїх підопічних усвідомлює, що життя, яким би воно не було, — прекрасне, його не варто марнувати на тимчасову метушню. І… стає переможницею престижного європейського кінофестивалю. Сентиментальна історія з глибоким підтекстом, притаманним творчості Ірен Роздобудько.

Можливо, ви їх зустрічали…Тих, хто за одну-дві хвилини здатен зробити чи виправити помилку.Тих, хто ховаючи від «вогнів великого міста» справжні почуття під маскою іронії, здатен «їхати світ за очі» у пошуках пригод або слави, не розуміючи, що шукає себе.Тих, кого називають неприкаяними, адже вони живуть на межі добра і зла і кожної хвилини можуть зробити крок у будь-який бік.

Чотири подруги — головні героїні нового роману Ірен Роздобудько — вирішують жити тут і тепер, не очікуючи на те, що їм будуть подаровані інші часи.
Колись давно на запитання: «Чого б ви хотіли для себе після того, як ваше доросле життя стане штучним, втратить свіжість і справжність?», кожна з них відповіла по-своєму: смерті, слави, свободи... Тоді вони ще не знали, що коли життя впритул наблизить їх до цих понять, вони зрозуміють: немає нічого важливішого, ніж рятувати від смерті інших, слава не замінить справжньої любові, а абсолютна свобода часом межує з егоїзмом.