Лина Костенко — о писателе

аничение свободы творческой мысли, разные «опалы» во времена застоя привели к тому, что довольно длительное время стихи Л. Костенко практически не попадали в печать. Но именно в те годы поэтесса, несмотря ни на что, усиленно работала, помимо лирических жанров, над романом в стихах «Маруся Чурай».

Книги Л. Костенко «Над берегами вечной реки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторимость» (1980) стали незаурядными явлениями современной украинской поэзии.

Перу поэтессы принадлежат также сборник стихов «Сад нетающих скульптур» (1987) и сборник стихотворений для детей «Бузиновый царь» (1987). Совместно с А. Добровольским был написан киносценарий «Проверьте свои часы» (1963).

В 2010 году вышло её первое крупное прозаическое произведение — роман «Записки українського сумашедшого», тему которого издатель Иван Малкович определил, как украинский взгляд на мировое сумасшествие.

Произведения Лины Костенко переведены на английский, белорусский, эстонский, итальянский, литовский, немецкий, русский («Книга избранных стихов», перевод Василия Бетаки, Париж, 1988 г.), словацкий и французский языки.

На публике появляется крайне редко, ведет затворнический образ жизни. Сегодня Лина Костенко живёт в Киеве.

Украинский:

Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шестидесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
Ліна Костенко 2006 року

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л.Костенко публікували журнали в Чехословаччині, ґазети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л.Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтеліґенції. Була присутня на суді над М.Осадчим і М.Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б.Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л.Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І.Світличного, О.Заливаху, М.Косіва і Б.Гориня.

1968 — написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в ґазеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.

2010 року вийшов перший роман Л.Костенко — «Записки українського самашедшого».

На початку 2011 року у видавництві «Либідь» планують вихід поетичної збірки Л.Костенко «Ріка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Того ж року у тому ж видавництві запланована до видання монографія про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Очікують, що книжка вийде ближче до ювілею автора — (26 липня 2011 року І.Дзюбі виповниться 80)