Цитаты из книги Еліксир багряного кольору

У наступну мить Іван Никифорович якимось дивом встиг опинитися біля стрілка. Дебеле тіло того легко відірвалося від землі, важким мішком перелетіло через Івана Никифоровича, котрий крутнувся дзиґою, вчепившись, як кіт у мишу, у ворожу руку, та гучно гепнулося на дорогу, розкидавши сірі бризки підталого снігу. Хижий…

Жовтаві очі, що палали рудим вогнем, і схрещені з ними в лютому двобої крижані чорні, що пихкали темним полум’ям, не раз снилися йому потім у похмурих нічних маревах

Будинок був із високими, зробленими з вікової модрини, вікнами, що виходять на маленький яблуневий сад; з оздобленою старовинною ліпниною стелею, до якої славнозвісним “сталінкам” рости й рости в буквальному сенсі; врослими в довготелесі двері з тої самої модрини дебелими старими латунними ручками, на яких відбилося тавро…

Текст рукопису здається простим, ніби той шевченківський п’ятак, але потім, перечитуючи, помічаєш, як із нього летять багатошарові змісти, немовби лушпиння з часничини чи цибулини

“...далі світло ліхтаря вихопило з темряви сплутане жіноче волосся; білі, мов гіпс, обличчя; покладені одне на одне дівочі тіла, схожі на потоптані і всохлі лілії”

У Полтаві під ніжним, мов щічки усміхненого немовляти, весняним небом розквітали до свята сади. На Івановій горі гетьманський собор виблискував щирим золотом, біля річки Ворскли зеленіли радісні луки, за ними тягся в прозору далечінь степовий схил

“...завій пари долетів від паровоза й оповив сходинки так, що здалося, наче Оксана не приїхала потягом, а прилетіла з хмари, як дивовижний птах або київська відьмочка на мітлі”