Василий Мысык — о поэте

Евгения Михальского (1929).
Ко времени образования Союза писателей СССР в 1934 году Мысык уже был автором поэтических сборников «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», сборников рассказов «Ґалаґанів сон», двух книг очерков о Востоке, многочисленных переводов. Являлся членом литературной организации крестьянских писателей «Плуг», был близок к группе так называемых «Неоклассиков», литературным организациям Пролитфронт (Пролетарский литературный фронт) Всеукраинского союза пролетарских писателей.
В ноябре 1934 года был арестован в Харькове в своей квартире в доме «Слово» по «обвинению в принадлежности к ОУН и подготовке терактов против руководителей партии и правительства» и отправлен в Киев. В феврале 1935 года из-за отсутствия улик следствие по его делу было приостановлено, однако, учитывая его социальное происхождение и связи с рядом осуждённых, Особое совещание при НКВД СССР приговорило Мысика к 5 годам исправительно-трудовых лагерей. Приговор отбывал на Соловках.
После отбытия заключения весной 1940 года поэт вернулся на Украину и поселился в родном селе. С 1941 года участник Великой Отечественной войны. Попал в плен. Весной 1945 года при подготовке к расстрелу группы советских военнопленных Мысыку вместе с ними удалось сбежать.
После войны продолжил заниматься литературным творчеством.
В 1956 году был полностью реабилитирован.
Творчество
Стихи писал со школьной скамьи. Начиная с 1958 года постоянно публиковались его поэтические сборники: «Вибране» (1958), сборники лирики «Борозни» (1962), «Верховіття» (1963), «Чорнотроп» (1966), «Біля криниці» (1967), «Берег» (1972), «Планета» (1977), сочинения в двух томах.
В. Мысык — автор рассказов и очерков: «Ґалаґанів сон» (1930), «Тисячі кілометрів», «Казахстанська магістраль» (1932), «Брянський ліс» (1978).
Переводил на украинский язык произведения Байрона, Шекспира, Пушкина, Шелли, Бёрнса, Лонгфелло, Китса, Уитмена, Гёте, Гельдерлина, Беранже, Жака Превера и других европейских авторов. Будучи профессиональным востоковедом В. Мысик занимался также переводами поэтов Востока: Рудаки (Избранное, 1962), Омара Хайяма (Рубаи, 1965), Хафиза Ширази (Лирика, 1971), Фирдоуси («Шахнаме», 1975), Джами, Низами Гянджеви.

Василь Олександрович Мисик (24 липня 1907, Новопавлівка Дніпропетровської області — 3 березня 1983, Харків) — український поет, перекладач.
Народився в сім'ї священика. 1922 закінчив семирічку, де йому пощастило навчатися мови й літератури в талановитого педагога Аркадія Казки, який запримітив поетичне обдарування юнака. Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра Миколі Зерову, Максиму Рильському, Павлу Филиповичу. Відтоді після піблікації (1923) кількох поезій у журналі «Червоний шлях» Василь Мисик став входити в літературу.
1926 переїхав до Харкова, влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені Василя Блакитного. 1927 побачила світ його перша збірка «Трави».
Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. Ще навчаючись у школі, виявив неабиякий інтерес до чужоземних мов: самотужки оволодів німецькою, французькою. Живучи в Харкові, став відвідувати курси англійської. Там же вступив до технікуму сходознавства. Мисик перекладав з російської, білоруської, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше — з англійської, перської і таджицької.
На час утворення Спілки письменників СРСР (1934) 27-річний Мисик уже був автором поетичних збірок «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань «Ґалаґанів сон», двох книжок нарисів про Схід, численних перекладів. Він належав до літературної організації «Плуг», але за своєю творчою позицією був близьким до групи так званих «неокласиків».
Кримінальне переслідування
Уночі 4 листопада 1934 Мисика викрали з власної квартири наймити Харківського ДПУ СРСР. За свідченням Василя Минка, який жив у тому ж будинку поверхом вище, Мисика заарештували помилково - ордер був виписаний саме на нього.
За постановою Бордона, оперуповноваженого СПВ УДБ НКВС УРСР у Харківській області, від 9 листопада 1934, його направили в Київ, де було сконцентроване слідство у справі зі звинувачення великої групи української інтелігенції у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду, що інкримінувалося й Мисикові як членові «харківської терористичної групи» (крім Мисика, за фальшивими показаннями А. Біленького-Березинського, до «харківської групи» належали Р. Сказинський та Р. Шевченко). 13—15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха засудила 28 звинувачуваних у цій справі до розстрілу — зокрема Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Костя Буревія, Олексу Близька, Івана і Тараса Крушельницьких, Р. Шевченка, Р. Сказинського. Справу Мисика, який, попри всі тортури слідчого Грінера, категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування — разом із справами ще восьми звинувачуваних.
26 лютого 1935 затверджено обвинувальний висновок. Через брак достатніх даних, щоб віддати Мисика до суду, слідство у його справі припинили. Водночас постановлялося направити справу на «особливу нараду» при НКВС СРСР з клопотанням про ув'язнення його у виправно-трудовий табір строком на 5 років — «беручи до уваги, що Мисик виходець з попівської родини і був зв'язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування в Україні в нинішній час небажане»... 19 липня 1935 Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках.
Навесні 1940 поет, після відбуття каторги, оселився в рідному селі. Від 1941 у сталінських військах, потрапив у полон. Навесні 1945 разом із групою солдатів, виведених на розстріл, утік із німецького табору для сталінських військовополонених.
Після репатріації до СРСР почалося, як не дивно, поступове творче відродження поета. 1956 з Мисика раптом зняли всі звинувачення. 16 жовтня 1956 ухвалою військового трибуналу Київського військового округу його реабілітували.
Починаючи з 1958 одна за одною виходять поетичні книжки Мисика.